'А ти знала, що на хмарах можна гадати як на кавовій гущі?'

Брюнетка сиділа на даху і милувалася заходом. Вечір був тихий навіть незважаючи на вічний невблаганно метушливий шум міста. Внизу як зазвичай поспішали автомобілі, повзли автобусу і навіть перехожі. День йшов до кінця, Еля навіть не помітила як до неї підкралася Аня.


- Про що мрієш? - Дзвінким голосом зруйнувала вона мирну тишу.


- Та так, ні про що. Просто, небо красиве. Он то хмарка на серце схоже. - Тихо відгукнулася Еля.


Хмари дійсно були красиві і пливли химерними зграйками кудись у далечінь. Небо забарвлене в багряні відтінки заходу здавалося якимось казковим, але не справжнім. І знову Еля пішла в роздуми.


- А ти знала що на хмарах можна гадати як на кавовій гущі? - знову вбила тишу невгамовна Аня, але тепер її слова звучали як то розтягнуто. - Адже одні і ті ж хмари ми бачимо по-різному. Точніше бачимо то ми їх однаково, а ось представляємо на що вони схожі по різному. Ось сідаєш ти як завжди ввечері на дах, дивись в вечірнє небо, знаходився перший хмарка і думаєш на що воно схоже і що це може означати, а днем ​​перевіряєш правильно ти зрозуміла чи ні. Кльово, так?


- Да-а-а…- протягнула Еля і продовжило дивитися на передзахідне небо. Дивно, але все хмари здавалися їй просто солодкою ватою. - Давай завтра в парк погуляти сходимо? Неділя адже.



ЩЕ ПОЧИТАТИ