'Vita Nostra», Марина і Сергій Дяченко

«vita nostra», марина і сергій дяченко

Vita nostra brevis est,

Brevi finietur;

Життя ми коротку живемо,

Примарні кордону; © gaudeamus igitur (гімн студентів)

Не є особливим шанувальником творчості Марини і Сергія, але книгу гаряче рекомендувала Галина Юзефович, і я зважився.

Про що?

Сашку Самохіну, звичайну 18-річну дівчину, змушують (в прямому сенсі - насильно) вступити до якийсь Університет, де викладають не те люди, не те… незрозумілі не-люди. Де студенти, у міру навчання, зазнають дивні “метаморфози” та на “виході” стають [спойлер]. Де в процесі навчання ти

Здавалося б, звичайний роман про дівчину надійшла в магічний університет з дивними викл і студентами. Почти “Гаррі Поттер», але в похмурих тонах. Хрін там!

Підсумок

Складний, похмурий, мабуть навіть психоделічний роман (хоча самі автори кажуть, що він “світлий”) про “ломку” людини, вирваного зі звичного кола життя, вимушеного змінюватися психічно, фізично і морально, буквально через насильство з себе. Іноді це “насильство ззовні”, а іноді “насильству зсередини”.

Читається запоєм. Фінал - чудовий. Чимось невловимо нагадало Г. Л. Олді та їх “Вітражі патріархів».

910, мабуть особисто для мене ця книга - відкриття року (хоч і вийшла аж в 2007 році.



ЩЕ ПОЧИТАТИ